Горкуша Оксана Василівна
к.філос.н., наук.співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАНУ , м.Київ
Філософія релігії як співосмислювання людських пошуків релігійних сенсів.
Виступ на Третьому Круглому столі із філософії релігії 24 квітня 2012 р.
Анотація: У доповіді зосереджено увану на сучасних популярних тенденціях у філософії релігії щодо розуміння методів та предмету. Зокрема було виділено три найхарактерніші підходи, в основі яких – специфічні світоглядні чи ж фахові настанови мислителя та його розуміння завдань, до виконання яких він покликаний галуззю. Перший підхід (популярний в середовищі західних філософів релігії) характеризується тим, що філософ релігії бачить своє завдання в інтелектуальному переосмисленні релігійних висловлювань. За такого підходу філософ релігії співпереживає релігійні сенси спираючись на філософський інструментарій і, фактично, перебирає на себе роль арбітра між конкуруючими альтернативними релігійними теоріями. Користь від такого філософського осмислення релігійної проблематики для релігії є очевидною, якщо релігійна парадигма прагне до адаптації в змінених світоглядних обставинах, готова до засвоєння нових методологічних прийомів для доведення істинності релігійних висловлювань та необхідних трансформацій у своїй концептуальній структурі. Другий підхід (популярний у постідеологізованому просторі колишнього рад.союзу серед тих авторів, що спираються у своїх філософських міркуваннях на переконання в істинності певної релігійної парадигми) характеризується тим, що філософ релігії бачить своє завдання у доведенні істинності однієї системи переконань і запереченні або ж спростуванні альтернативних. Відповідно й філософія релігії як філософська рефлексія щодо релігії, підміняється критичним аналізом філософських та релігієзнавчих осмислень релігії. І мислитель співпереживає разом з власною релігійною традицією змінний буттєвий контекст, використовуючи при цьому філософський інструментарій для утвердження істинності власного світоглядного фундаменту (доктринальну аксіоматику). Та на відміну від філософуючого арбітра (1) чи філософуючого апологета (2) світський академічний філософ релігії основною методологічною настановою галузі змушений дистанціюватися від предмету дослідження і зайняти позицію філософуючого спостерігача, дотримуючись при цьому аналітико-констатативного підходу. Він не може собі дозволити співпереживати релігійні сенси (чи то як особистісні інтелектуальні прозріння, чи то як виявлену релігійною традицією істину), бо ж у його завдання входить їх співосмислення разом із умовним загальнолюдським суб,єктом, конкретну життєву ситуацію якого він і співпереживає. Світський філософ релігії (в межах академічного релігієзнавства) застосовує філософський інструментарій для осмислення самої релігії та продукованих нею сенсів, він займається системним інтелектуальним моделюванням предмету дослідження (релігії), в межах його компетенції перебувають ті області релігії, які є емпірично-фіксованими (в наслідках чи текстах) та можливими для вловлювання на площині людської свідомості. З цих позицій – найкращий спосіб прислужитися сьогодні релігійним теоріям і не впадати в конфесійно заангажовані критерії оцінки істинності релігійних висловлювань і переконань, – подивитись на релігійні теорії як на повноцінні системи релігійних знань, релігійно-специфіковані моделі опису дійсності, пам,ятаючи при цьому, що такі вростають в трансцендентну перспективу дійсності, яка перебуває за межами його компетенції. Залежно від власного зацікавлення, конкретних обставин та мети (утвердитися в сучасності, закріпити минуле чи врости в майбутнє) релігія може скористатися здобутками і філософуючого арбітра, і філософуючого апологета, і філософуючого спостерігача.
Словосвіт 