Я люблю народ, що встав з колін,

Коли він уголос заявляє,

Що він є, він мислить і з руїн

Свою гідність знову піднімає; Прочитати решту цього запису »

У світлі сучасної передвиборопрезидентської біганини наші вельмизаможні й надмірущедросамовпевнені кандидати на Президента виголошують неймовірну кількість промововисловів, прагнучи, у такий спосіб, принагідно використавши увесь досяжний піароресурс, довести свою спроможність стати керманичем УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.  Саме час, очевидно, було би й продемонструвати їм свою обізнаність із класикою Української культури, і, скажімо, не завадило би комусь і процитувати хоча б щось із творів цього видатного українського мислителя… Та й на біг-бордах та екранах в метрополітені мені б було б значно приємніше читати не беззмістовні промивовислови, а взірці української інтелектуально-культурної спадщини: Сковороду, Шевченка, Франка…. Але не сталось… То ж хочу, аби в інформаційному просторі ще раз відобразився актуальний та геніальний твір.

Франко Іван. Сідоглавому.

Ти, брате, любиш Русь,
Я ж не люблю, сарака!
Ти, брате, патріот,
А я собі собака.

Ти, брате, любиш Русь,
Як хліб і кусень сала, –
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала.

Ти, брате, любиш Русь,
Як любиш добре пиво, –
Я ж не люблю, як жнець
Не любить спеки в жниво.

Ти, брате, любиш Русь
За те, що гарно вбрана, –
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана.

Бо твій патріотизм –
Празнична одежина,
А мій – то труд важкий,
Гарячка невдержима.

Ти любиш в ній князів,
Гетьмання, панування, –
Мене ж болить її
Відвічнеє страждання.

Ти любиш Русь, за те
Тобі і честь, і шана,
У мене ж тая Русь –
Кривава в серці рана.

Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, –
Я ж не люблю її
З надмірної любови.

Єством мого серця

Бог сприймає світ,

Яким він є. Прочитати решту цього запису »